Петро Поврозник: «Потрібен з’їзд. Це – вимога часу і освітян» – ЛАНОВЕЦЬКЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ БЮРО

Петро Поврозник: «Потрібен з’їзд. Це – вимога часу і освітян»

Самі розумієте – жодним чином  жоден український високопосадовець  не стане заперечувати твердження про те, що майбутнє України залежить від нинішньої роботи шкіл держави. Бо так воно і є насправді. Але, на жаль, надто великим  є розрив між тим, що усвідомлюється і декларується, і тим, що реально робиться. Хоча, оптимісти можуть мені заперечити: мовляв, серйозних підстав для хвилювання  немає – у кожній школі країни є безліч прогресивно-позитивних прикладів. Так, вони є. Одначе, реальністю є й те, що оптимістів серед освітян з кожним роком  стає все менше… І головна причина – відсутність чіткої перспективи розвитку української освіти. Прикро, але ніде  правди подіти  – у питаннях  удосконалення освітянської системи Україна суттєво відстає від  справжнього європейського рівня. І не тільки у фінансуванні, а й у менеджменті та управлінні.

Нещодавно, вже в новому уряді, роботою освіти почала опікуватись міністр Лілія Гриневич. Покладаємо надії. Але, гадаю, корисним для пані міністра буде почути і думку «знизу». Я, наприклад, переконаний, що Лілії Гриневич варто було б невідкладно ініціювати розробку нової редакції Закону «Про загальну середню освіту». І далі дозволю собі  конкретизувати деякі  власні пропозиції…

Почну з,мабуть,найголовнішого. На мою думку, вкрай потрібно на всіх рівнях  переходити від суто державного  до громадсько-державного управління освітянськими справами. Усі демократичні країни визнають, що освіта – насамперед  справа громадян, конкретного соціуму батьків, педагогів і дітей. А у нас, за старою схемою, все вирішують чиновники, які часто і достатнього практичного досвіду  шкільної роботи не мають. Натомість справно видають з міністерства  інструкції і накази, які є обов’язковими для, без виключення, усіх шкіл: сільських і міських, звичайних і спеціалізованих, розташованих у різних регіонах, які мають специфічні особливості.  Моя позиція така: управління системою освіти не може бути виключно державним. І для цього потрібно створювати освітянські громадські ради і законодавчо надавати їм право брати участь у вирішенні кадрових, фінансових і перспективно-контрольних  питань. Зараз багато говориться про децентралізацію. В освіті вона теж потрібна. Скажімо, навчальні заклади і педагоги повинні мати можливість самостійно обирати плани, програми, підручники. А міністерство, будь ласка, нехай пропонує для такого вибору декілька варіантів…

Потребує серйозної  реорганізації і, малоефективна нині, система післядипломної педагогічної освіти. Наприклад, чому б нашому міністерству не видавати  спеціальні ліцензії для роботи, альтернативних вже існуючим післядипломним  інститутам, курсів підвищення кваліфікації вчителів безпосередньо на базі шкіл. А вже керівники навчальних закладів і педагоги самі будуть обирати форми, методи і місце проходження курсової перепідготовки… А замість інформаційно-методичних центрів, які зараз фактично є структурними підрозділами управлінь освіти і здебільшого інспектують, створити, використавши існуючий потенціал, незалежні центри тестування та моніторингу освітніх послуг…

Тепер про оцінку знань. І знову про ліцензії, які від міністерства могли б отримати фахівці спеціальних, самостійних, ну, наприклад – асоціацій. Вони могли б виконувати дуже потрібну учням 9-11 класів роботу – двічі на рік проводити підготовку до незалежного оцінювання знань з основних предметів. А директори шкіл мали б можливість на договірній основі, зрозуміло – з відповідною оплатою послуг, запрошувати для цього кращих педагогів і вчених. А ще маю велику надію, що у зв’язку із запровадженням ЗНО, державна підсумкова атестація у випускних класах буде врешті-решт скасована…

Про кадри, які вирішують все, і гроші, які  потрібні всім. Пропоную, перш ніж призначати у високих кабінетах, спочатку демократично – у колективах – обирати керівників навчальних  закладів терміном на 5 років. І перейти від, вельми сумнівною за ефективністю, атестації педагогічних працівників – до ліцензування освітньої діяльності. Що це означає? Кожен дипломований вчитель мав би раз на 5 років отримати ліцензію. А для цього йому необхідно було б скласти кваліфікаційний екзамен і надати позитивні рекомендації методичних служб школи  та батьківського комітету. І обов’язково та негайно потрібно удосконалити існуючу систему оплати праці педагогів. Висококваліфікований вчитель-методист повинен стати високооплачуваним спеціалістом. Бідний педагог – це неподобство. А щоб ситуацію змінити, потрібен ринок надання освітніх та методичних послуг. А не монополія на це органів управління освітою.

І останнє. Нам дуже потрібне скликання чергового з’їзду освітян України. Делегатів повинна обрати педагогічна громадськість. Вони, делегати, усвідомлюючи відповідальність, мають підготувати конкретні і конструктивні пропозиції щодо удосконалення та реорганізації нинішньої ситуації в освіті та внесення позитивних змін у законодавчі документи. Проблем вистачає. У багатьох своє бачення їх вирішення. Але істина народжується під час обміну думками. Навіть полярними. Упевнений, що на з’їзді педагогам буде про що поговорити. І ухвалити потрібні для освіти рішення.

 З повагою до вас, колеги, Петро Поврозник, директор Тернопільської спеціалізованої школи №5 з поглибленим вивченням іноземних мов, депутат міської ради Тернополя.

НОВИНИ РАЙОНІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

новини Бережанського району

новини Борщівського району

новини Бучацького району

новини Гусятинського району

новини Заліщицького району

новини Збаразького району

новини Зборівського району

новини Козівського району

новини Кременецького району

новини Лановецького району

новини Монастириського району

новини Підволочиського району

новини Підгаєцького району

новини Теребовлянського району

новини Тернополя

новини Чортківського району

новини Шумського району

Leave a comment

Your email address will not be published.


*